Наукові роботи відносяться до спостережної астрономії. У 1747-1748, користуючись мікрометром власної конструкції, виконав велике число вимірювань кутового діаметра Місяця і визначень моментів проходження Місяця через меридіан; визначив з високою точністю селенографічні координати 89 деталей на Місяці,
які послужили топографічною основою складеної ним карти Місяця (видана в 1775). З аналізу цих спостережень, а також пізніших, виконаних ним в Геттінгені, Маєр знайшов повне геометричне пояснення лібрації Місяця, встановив положення її осі обертання, підтвердив виявлене Е.Галлеєм вікове прискорення Місяця і визначив його величину.
Найважливішим досягненням Маєра було обчислення місячних і сонячних таблиць, опублікованих в 1755. У цих таблицях, вперше складених на основі вдалого поєднання теорії зі спостереженнями, використовувалися дані теорії Ейлера для найголовніших нерівностей руху Місяця, а чисельні значення членів відповідних рядів вибиралися так, щоб вони краще узгоджувалися з спостережними даними. Маєр добився розбіжностей між теорією і спостереженнями, що не перевищують 1,5', що мало важливе значення у той час, оскільки рух Місяця використовувався для відліку гринвіцького часу і визначення довготи. У 1765 Британське адміралтейство нагородило роботу Маєра премією, оголошеною ще в 1713 за розробку методу знаходження довготи в морі. Місячні таблиці Маєра, покладені в основу методу, були покращені Дж.Брадлеєм і видані в 1770 разом з складеними Маєром описом методу і інструкціями із застосування таблиць. На основі спостережень О. К. Ремера, Н. Л. Лакайля і своїх Маєр вивів власні рухи 57 зірок; ця робота зіграла велику роль в подальшому розвитку зоряної астрономії. Склав каталог розташувань 998 зодіакальних зірок (виданий в 1775). Розробив теорію похибок (колімації, нахилу, азимута) пасажного інструменту.
Вніс великий внесок до розвитку картографії. Поліпшив методику складання карт, удосконалив деякі кутовимірні і картографічні інструменти.
Немає коментарів:
Дописати коментар